Микола Харитонович Василик

Реквієм по гарній людині

***

Сьогодні Тальянки в скорботі: пішов від нас Микола Харитонович Василик, сусід мій, колега, чоловік моєї тьоті по мамі, батько моєї двоюрідної сестри Люди… Щойно винесли з двору… Спочивай з Богом, Харитонович…

9.01.2021.

Зі щоденника

                                                                          Пресвітлій пам′яті Миколи Харитоновича Василика, мого доброго сусіда, колеги, люблячого батька моєї двоюрідної сестри Люди…

Відбігався, відмаявсь, відтривоживсь…

Всі клопоти свої відклопотав.

Хвилиночки спокійної не знав:

щодень сторицею собі роботу множив.

Любив людей і рідні Тальянки.

Всім завше був порадником і другом.

Долоні мав, немов ходив за плугом:

тверді, мов дощечки, від мозолів жорстких.

І кожному старався прислужитись,

як міг, за труднощів допомагав.

Не був байдужим до громадських справ.

І лиш по совісті завжди старався жити.

Був татом і дідусем золотим!..

Мені ж до всього ─ ще й сусідом щирим:

межа в межу жили всякчас у мирі.

Та все ж кажу: прости, мене, прости,

коли чим завинив… Тепер караюсь…

І в серці маю лиш одне тепло.

Ніколи зла між нами не було.

Ти усміхався завше… Я всміхаюсь,

як згадую Тебе… Ти жарт любив!

І завше був бадьорим та веселим!..

Пошану мав у всіх сусідніх селах

за те, що правду сміло боронив.

Тому в райраду люди обирали,

було, не раз, бо й там за них Ти дбав

і Тальянки зобидить не давав

ніде й ніколи… Лиш такого знали

Тебе завжди. Життя ж своє віддав

освіті: вчив ретельно вихованців…

Щоднини біг у технікум уранці:

без Тебе ж не обійдеться, мовляв,

ніщо й ніде ─ повсюди встигнуть  треба.

І Ти встигав, бо ж не ходив ─ літав!..

Таку вже вдачу енергійну мав:

не тлів ─ горів!.. І все. Тепер на небі

непосидюча й лагідна душа…

Відбігався. Відмаявсь. Відпечаливсь.

Діставсь свого останнього причалу ─

й душа нікуди більше не руша…

Хай поміж янголів вона тепер спочине,

Твоя душа, летюча і легка,

і спокій дасть натрудженим рукам

й ногам швидким, які ніколи впину

не відали… Тепер мій, друже, все:

не дзенькне хвіртка за тобою слідом,

як Ти, бувало, у село де підеш…

…Вже Твою душу вітерець несе

над Тальянками… Гляну на дорогу

з вікна свого: Тебе не видно, ні…

Печалиться калина при вікні…

Що ж, вічна пам′ять… Спочивай із Богом.

Сергій Тихолоз

9 ─ 10.01.2021