В експозиції «Середня Наддніпрянщина» зібрані пам’ятки…

      Продовжуємо ділитися враженнями від екскурсії до Національного музею народної архітектури   та побуту.

     Спочатку відвідали експозицію «Середня Наддніпрянщина», яка розміщена в типовому наддніпрянському ландшафті – з пагорбами й долиною. Невеликий байрак розділяє її на Лівобережну і Правобережну.

     В експозиції «Середня Наддніпрянщина» зібрані пам’ятки традиційної культури початку XVII – XX століття з лісостепової Київщини, Черкащини та західних районів Полтавщини. На кожній садибі експозиції розташовані білені хати під солом’яними стріхами, що потопають у квітах і садах. За багато століть українське село виробило традиції домашнього побуту, що змінювалися дуже повільно і зберігалися протягом тривалого часу. Вулиця села виходить на майдан – центр села, де знаходиться козацька церква, будинок священника, церковнопарафіяльна школа та сільська управа. Саме в цих будівлях вирішувалися адміністративні питання, задовольнялися різні побутові та культурні потреби.

     Отож дізналися, що  народне будівництво цього регіону відзначається традиціями зведення будівель із застосуванням сошних (стовпових) та зрубних конструкцій стін. Використовувалися місцеві матеріали: деревина мішаних лісів, лоза, очерет, солома, багаті поклади глини.

       А ще цікаво було побачити і почути, що існувала загальноукраїнська орієнтація житла в просторі: вікнами на південь – «очима до сонця», щоб «у чільні вікна сонце сходило, а в напільне – заходило». Призьбу набивали з глини із чола і причілка по низу стін. Заплітали її лозяним тинком або обкладали дошками з кілками. Поширеними були також і вальковані призьби. Cтіни мастили рудою глиною, а із чола та причілка – білили. Існувала традиція підводити червоною глиною й малювати зубці довкола вікон (раніше вони були без шалівок), одвірків і над призьбою.

Процес покрівлі даху в кожній місцевості був різним. Чотирисхилі дахи на кроквах, що мали розвинені на причілках піддашки («дармовис»), крили сніпками – парками із житньої соломи. На Правобережжі дахи вивершували високим накладним гребенем – «дідухом», щільно ув’язуючи його по периметру великим перевеслом, на рогах сніпки вшивали «китицями». На Лівобережжі дахи покривали соломою або очеретом із невисоким гребенем, без «китиць».

     А який же інтер’єр народного житла ? Роздивляйтеся на фото і побачите під стінами традиційно знаходилися тесані лави; під іконами, уздовж причілкової стіни, ставили стіл, накритий «настольником» (скатертиною); біля столу стояла скриня. Бідніші родини, замість столу, могли використовувати скриню. На стінах і на покуті розміщували образи в рушниках і квітах. Інколи їх ставили на різьблені полички-божниці. Стіни прикрашали народними картинками та кілковими рушниками. Для відпочинку та сну використовували черінь печі, лежанку. У багатодітних сім’ях підліткам стелили у великому просторому підпіччі. За піччю прибудовували піл із дощок. Пізніше, замість нього, з’явилося дерев’яне ліжко. Велика піч стояла в кутку при сінешній стіні. Печі вибивали з глини, викладали із цегли-сирцю. На Правобережжі пічний комин виплітали з лози підвісним кошем із «шиєю», яка виводить дим до кагли – спеціального отвору в сінешній стіні. Такі комини обмащували товстим шаром глини. Це робилося для того, щоб він не обгорав. На Лівобережжі пічний комин викладали із цегли-сирцю прямою стінкою з карнизами і «дзеркалом». Схожі комини робили і в окремих районах Київщини. Підлоги в хатах набивали глиняні. Їх та припічок печі змащували рудою або червоною глинами з підводками. Найчастіше це робили в суботу. Улітку на долівку стелили траву, а взимку – солому.

     Господарські будівлі: хліви, повітки, клуні – будували сошні. У них зберігали продукти харчування, знаряддя праці, родинне майно.

Шановні учасники екскурсії, розміщуйте свої фото у коментарях. І чекайте на наступні публікації.

 Заступник з виховної роботи Наталія Руснак.